галицька панянка

Розпускаєм слину - ходимо бутіками... (пост для дівчаток)

Sun, 27 Dec 2009 16:24:52 GMT

Одна гламурна львівська панянка мене недавно просила створити пост про правильні бутіки київські. Насправді то троха кумедно, бо я напевно представниця київського антигламуру ))))) Але тим мінімум інформації, що знаю - поділюся.

Так от. Нині невеличкий нарис про правильні бутіки Києва.

Нідлякого не секрет, що починаючи з січня у всіх мережевих магазина почнуться просто глобальні розпродажі. Таких розпродажів загалом тільки 2 в році - в січні-лютому осінньо-зимової колекції і в липні-серпні весняно-літньої. Хоча, деякі магазини зробили хитро - перед Миколаєм ще трошка знизили ціни на 20-30%, щоб побільше лашків подорожче придбали людиська до свят і яко подарунки. Але ми стріляні зайці! І чекаємо відсотків зрізу не менше 50-70! (Насправді, щиро вірю, що то приблизно-приблизно їх реальна собівартість)
Я вже відтепер ходжу і нагулюю собі апетиту, приглядаюсь до речей, примацуюсь, прицінююсь і вже автоматично половинку ціни зрізаю ;) Лишилось нашкребти побільше грошей і стартувати одразу по зимових святах. Ах, у мене вже передчуття хороше!..

Напишу про облюбовані мною місця.

Zara на Хрещатику - дуже люблю цей великий двоповерховий магазин. Тут тобі і класика і кежуал-класика і сам кежуал і вискогламурнодивногофасону молодіжна мода. Ціни (на розпродажах!) доволі адекватні. Є моделі дуже цікавого крою і фасону. Минулого року купила в них пальтечко-пончо без рукавів - досі не можу натішитись! Дала менше 300 грн. А от неврозпродажний час - дуже кусючі ціни...

Mango теж на Хрещатику - як на мене, то магазин який спеціалізується на різноманітних светриках і трикотажних сукенках. ТАКОГО вибору светриків, як там було минулого розпродажу я ніде більше не бачила! І ціни були ДУЖЕ адекватні - від 100 грн за одиницю. Є там і спіднички і штанята, сумочки якісь, чимало аксесуарів, пальта... Але от в мене Манго тепер суто як светриковий магазин асоціюється.

Tusa має величезний магазин на Хрещатику - акурат над виходом зі ст. м. Хрещатик і ще в інших торг центрах (якщо-що - порийтесь в неті щодо адрес). Якщо я правильно пам'ятаю, то є суто Турецький одяг не аж захмарної якості. Зате вони приваблюють чималим асортиментом, демократичними цінами і доволі цікавими, підозрюю, злизаними з дорожчих марок фасонами. Якщо вам треба річ на 1-2 сезони (отак - щоб не набридав светрик який, чи піджак), то вам в Тусу! Купила там якось сумочку - 1 в 1 як з нової колекції Шанель ))) і всього за 100 грн.

А тепер поїхали в Караван, що на Оболоні (вул. Лугова, 12), де я набиралась слини нині.

Marcs&Spencer Ооо! То моє нинішнє мегавідкриття дня! Я просто балдю від їх якості! Ця марка шалено мені подобалась здавна, в час коли їхніми бутіками і не пахло в Україні - на секондах, якщо я бачила такий лейбл, то відривала з руками! А тепер я потрапила в сам епіцентр маркспенсерівський... Оооо. Я не знаю, ЯК вони роблять свій коттон настільки приємним на дотик, але факт є фактом - то найобмацувальніші для мене речі за останні роки. Особливо домашній одяг, піжамки і спортивний! Фасони дуже гарні - так само як і в Зарі широкий вибір - від кежуалкласики через класичний кежуал до гламуру паєткового і ультрамолодіжного. Чималий вибір якісної білизни (є безшовна білизна). Але ціни :( Светрики від 300, спіднички від 500-600. Я вірю, що в час знижок вони зроблять мені сюрприз і обріжуть ці вар'ятські цифри! А то і далі по секондах мені за спенсерами і лишиться виглядати :(
Спенсери в Києві є не тільки в Каравані - погугліть, якщо щось.

Oggi - відносно недавно звернула на них увагу. Марка, насправді російська, хоч і взяли в назву італійське слово. Моделі дуже яскраві, молодіжні, багато блискіток і стразів, вир кольорів, якість незла, ціни менш-більш (хоча, зважаючи на то, що то москалі, могли би бути й меншими). Там файно на НР щось вибирати - все блистить! :) То мережеві магазини, тому,звісно, є не лише в Каравані.

А тепер про більш-менш офісну і не тільки класику. Не зовсім люблю цей стиль одягу, але в силу робочих обставин і такі мушу шукати лахи. Виявилось, що тут ситуація не така яскрава і барвиста як з кежуалом - вибір невеликий, а ціни друть як за бознащо! Знайшла к-ка виходів.

Бутік Spring в Метрограді. Одяг українського виробництва, тому за адекватними цінами. Якість незла, фасони теж є непогані - широкий вибір блузочок, піджаків, спідниць, штанят, сарафанів. Тут одяг зможе собі знайти як молода дівчина, так і старша пані. Придбала в них доволі моднячий піджак з кльош-рукавами. Задоволена. От не знаю, чи бувають у них сезонні розпродажі... Цього року побачу. Тільки от продавці у них трошка якісь набуцькані, провчити би їх і навчити правильно працювати!

2 Льва в тому ж Метрограді - теж українське підприємство. Хороший вибір блузочок, сорочок, боді (дуже є гарні), є костюмчики, штани. Непогана якість. Можливе пошиття за індивідуальним замовленням. Блузочку їхню ношу із задоволенням :)

Насправді, оці 2 виробники одягу цілком мені довели, що наш одяг дуже навіть конкурентноздатний! Їм би ціни і далі утримувти нижчі ніж європомарки і до них цілком потягнуться клієнти...

8 monton якщо не помиляюсь, то в Городку на Петрівці... Якісний, красивий одяг класично-кежуального стилю, кольори, відповідно, приглушені, спокійні, перважно чорно-білі і різні варіації пастельних. Крої їхні мені дуже довподоби. Але от ціни таки зависокі для мене :( Мушу чекати на розпродажі, знову ж таки. Придбала там рідкість в наш час - штани з широким кльошем від коліна (тепер же мода лиш на вузькі і дуууже вузькі внизу штани, а я не люблю). Неймовірно задоволена.

Ну і найсолодше - білизна!

Нині, знову ж таки в Каравані відкрила для себе бутік французької білизни Etam. Мммм!.. Вибір не вкрай великий, але до чого не торкнешся - все приємне і красиве! І дуже багато у них моїх улюблених бюстиків пуш-ап! Дуже гламурні бюстики зі стразиками на регуляторах висоти брительок - просто еротична краса! І ціна не така кусюча аж - 300-350 (за схожі але менш гламурні Тріумфівські хочуть 600). Є простіші, "на кожен день" але теж неймовірно комфортні, в середньому 250 грн. - нова у них зара колекція - все з Рожевою Пантерою :) Крім білизни є піжамки, тапочки, скарпетки, тонкі блузочки і навіть вечірню сукню бачила - неймовірно ніжну, з мережаною спинкою... Короче, нравиця!

Неймовірно, вже вкотре, розчаровує ESPRIT - нудно, нецікаво і дорого. По приколу зайшла в Lacoste - побачила звичайну футболку за 700 грн і вийшла. Невже є хтось, хто там щось купує?..

А от з взуттям у Києві, як і у Львові повні капці! Або я ще не знайшла толкового магазину з такими (прийму пораду!) Моя львівська коліжанка купила в Clarks якось черевики демісезонні аж за 1 300. Через тиждень носіння розслоївся каблук. Вона привезла ту пару в Київ, здала в ремонт їх гарантійний... Ч-з день носіння після ремонту каблук вдруге розслоївся! Правда, гроші їй всі повернули... ну, але ж то не вихід! Ходити-то в чомусь треба! Інтертоп розчаровує апріорі. Попередні роки виручали Ecco-вські спортивні черевики. Але, треба й каблукове щось, то є раз, а крім того з кожним роком, Екко все дужче бикує - ціни лиш ростуть, якість все гіршає. А деякі моделі (я вже просто к-ка років у них моніторую взуття) з кожним сезоном не те що не дешевшаютть (що мало би бути логічно) а дорожчають! В російському Respect розміру собі негодна пыдыбрати, та й страшно за якість...

Отаке-от. Ще маю бажання вивчити бутіки марок H&M і Next. Але то вже якось, з часом.
Дівчата, збирайте гроші! ;)

Про страхи першого місяця водіння та інші приємні дрібнички - продовження

Sat, 26 Dec 2009 17:17:01 GMT

На нечисленні :) ваші прохання продовжую свою історійку

Неприємний сюрприз найп'ятий: вдарив якось сильний морозець у нас в Києві... Омивачка лобового скла відмовилась працювати (любі працівники мого транспортного відділу про мене дбають і взимку налили в бачок водички...) Але я того не збагнула і активно намагалась добути із замерзлих трубочок рідину для брудних шкелець... Спалила запобіжник від склоочисників. Прийшлось вночі їхати в місто, шукати гривневий запобіжник... Знайшла. Склоочисники працювали. Але вони були НАСТІЛЬКИ старі морально і фізично (знову - щирі вітання моєму транспортному відділу!), що АБСОЛЮТНО нічого не витирали, лишали тільки розводи, а в час морозу - льодяні напливи! На швидкісній трасі, вночі, у вологу і морозяну погоду якось я не бачила майже нічого. Їдеш - як у танку! То настільки страшно! Дзеркала від крапель мали оптичні викривлення плюс запітніли скла вікон дорівнює - не видно геть ніц! А тобі треба перестроїтись! А у дзеркалі лиш розмите відбиття фар і ти не можеш збагнути наскільки далеко машина! В думках хрестишся, включаєш поворот і...

Неприємний сюрприз найшостий: однієї тихої і казкової зимової ночі випав сніжок... Я зранку, як завше, в боєвім запалі вибігла при всій параді на роботу. Сіла в машину і офігіла... Сніжок притрусив всі шкельця, примерз і я тепер знала як виглядає льодяне житло зсередини! То би всьо можна було легенько почистити, за хвилин 15, та в мене не було ні шкрабачки до вікон, ні щітки! Нічого, що могло би знадобитись в такий момент! Не нігтями ж лід зішкрабувати :( На розмерзання зсередини, швидше аніж за пів години й годі було сподіватись! А час підтискав. Отак я посиділа в машинці, з горя к-ка разів газонула, вимкнула стартер, закрила на всі замки і побігла на метро.

Того ж вечора було куплено добротну і класну шкрабачку зі щіткою. Жовтеньку-гарненьку :) і концентровану омивачку для шкла.

Неприємний сюрприз найсьомий: після двох днів снігопаду на машинці було десь 30-ти сантиметрова біленька шапочка. Вона їй, безумовно, пасувала, але їздити так було трішки не альо. І сніг сягав вище половини колеса, це свідчило про те, що моя машинка з маленьким кліренсом могла там і лишитись до розтанення снігів :( Вирішила я її відкопати. Одразу пошкодувала, що не маю лопати. Прийшлось користуватись підручними засобами. Ногами. Умгу - отак бігаєш навколо машинки і втоптуєш сніжок - холодно, сніг заповзає під штани і у взуття, зате як прикольно! А потім заюзала нову щіточку - весь сніжок зняла з капотику і вікон. На все про все всього-навсього 40 хвилин. А колись я думала - отак сів і поїхав! Ага! Вже!

Страх зимовий: не навчившись аж так толком їздити по сухому асфальту прийшлось вчитись їздити по сніговій каші. Відчуття, я вам скажу, незабутні! Машина взагалі інакше себе поводить! Ти вправо, а вона може і вправо, а може і вліво... Немов не їдеш, а пливеш по ріці. Гальмує теж цікаво - дуже завчасно треба починати гальмувати, поволі, без різких рухів педалькою. А ще цілком реальна можливість тупо десь забуксувати на дорозі і стояти, поки тебе не витягнуть. В ті перші дні снігу я бачила найбільшу концентрацію аварій - машини в кюветі, машини "поцьомавші" одна одну в дупцю, машини з відваленими далеко тягачами... Насправді, яко водій такі речі сприймаєш в 10 раз гостріше, проїжджаючи поруч місця аварій завше повторювала сто разів "не дай Бог, не дай Бог..."
А один випадок трошка мене розсмішив. Їхала я за мерсиком в тянучці якось. Їду собі їду по 1-2 метри... Дивлюсь - мерседист ТАК до мене в дзеркала приглядається, ТАК... Певно,зобачив мої "70"-ки і хвилювався, щоб я правильну дистанцію тримала. Ну, я зробила таку дистанцію, що там би, при бажанні, ще Матіз втиснувся... І що ви думаєте? На першому ж світлофорі мерседист сам влітає в дупцю опелиста попереду! Я незлосно захихикала. Благо, удар був слабкий і опелист, почухавшись, сів і поїхав.
Зимою ще є паркувальний нюанс. Точніше - нюанс є, а поркуватися взагалі нереально! Всі узбіччя завалені височенними горами снігу, на які моя манюня не могла заповзти :( А якщо не гормаи снігу, то густою кашою в якій можна було і буксанути за милу душу. Одного разу я навіть не могла від'їхати з узбіччя. Сумним поглядом дивилась на брудний сніг, який з величезною швидкістю викидався з-під колеса на дах машинки, а вона навіть не думала зрушити!..

А ще, поки машина не прогріта зсередини, у салоні НАБАГАТО зимніше, аніж надворі! Причому, ти сідаєш і фактично не маєш можливості рухатись, щоб зігрітись - сидиш і чемно задубілими ніжками тиськаєш педальки, а примерзлими до холоднючого керма пальчиками ледве перебираєш.

Страх наводнення: отак побуло к-ка днів зими, я вже ніби змирилась і звиклась, як знову потепліло! Їду я собі їду і бачу попереду... річку! Дорога від бордюра до бордюра була залита водою! Жигуль, який стояв на узбіччі фактично до верху колеса був залитий. Я стерпла. На човні ж бо не вчилась плавати... А давати заднього нема куди! Їдеш у тісному потоці... Ох. Але потрошку, потрошку, переплила.

Не такий вже неприємний, але сюрприз: я розповідала як навіть теоретичного поняття як заправлятись не зовсім мала? Так от - як митись, у мене було ще менше поняття! :) Завбачливий хлопець на мийці запропонував сам в'їхати в бокс, щоб я біля Порше не проїжджала. Я з полегшенням зітхнула :)

Страхи постійні: Пішоходи! Я вас благаю, не вискакуйте з-за припаркованих автомобілів, не поспішайте, переходячи дорогу, тримайте дітей за руки. Мамочки! Як переходите дорогу з візочком, то не штовхайте його попереду себе так активно, не переконавшись, що водій вас побачив! (то, чеснокажучи, взагалі мене вражає). Ніколи не сподівайтесь на те, що авто встигне загальмувати... Насправді треба бути водієм, щоб зрозуміти ВСЮ глибину того страху - повірте, виходячи на проїжджу частину у вас більше шансів її не перейти, аніж перейти... НАБАГАТО! Виховайте в собі рефлекс переходити дорогу ВИКЛЮЧНО в дозволеному місці. Я, наприклад, не соромлюсь стояти на червоне світло світлофора, коли нема автівок на дорозі, не лінуюсь перейтись 20-30-50 метрів до пішохідного переходу, а найдужче люблю підземні переходи :)

Дуже страшно їхати між двома трейлерами :( Хочеться зникнути!

А де приємна дрібничка, резонно запитаєте ви? Яко сатисфакція за всі водійські стреси я собі недавно придбала неймовірної краси обгортку для прав - червону, шкіряну, мегагламурну і приємну на дотик. Фірми Neri Karra - рекомендую! Дуже якісні речі. Правда, не такі вже щоб і дешеві. Але - хіба ж ви того не варті?.. :)

Можете ці розповіді перекинути людям, які вчаться їзди. Я, наприклад, в час свого навчання дуже потребувала такої житейської інформації. Можливо, в свій час, прочитавше все це я би принаймні морально була готова до багатьох речей. Або приготувалась завчасно (як от з щіткою, концентратом для омивачки, шматочками для дзеркал в салоні і Містера Мускула в багажнику) :) Сподіваюсь, вам все це буде корисним! якщо щось - питайтесь, не соромтесь :)

Про страхи першого місяця водіння та інші приємні дрібнички

Sat, 26 Dec 2009 09:34:27 GMT

Дивилась я дивилась першого дня на свою машинку, тяжко зітхнула, сіла й поїхала...

Страх найперший: психологічно ДУЖЕ важко було усвідомлювати, що тепер немає інструктора з додатковими педальками, який у дуже скрутний момент виручить, згладить, натисне... Все сама тепер. І за всьо сама - платити, відповідати, переживати...

Неприємний сюрприз найперший: як то не печально, я не знала всіх кніпочок і ричажків у машинці, тому, коли запотівали шкельця, падав дощик, було зимно, я мало не плакала від розпачу - ЩО робити?.. На ЩО тиснути?.. Що потягнути і в який бік? Аж підскакувала, коли ззаду спрацьовував склоочисник (скреготів, буканий такий) і не знала ЯК я то зробила і ЯК то вимкнути (негайно-негайно!).

Страх найдругий: другого дня водіння вирішила я поїхати купити собі блюзочку :) Їду я їду і фтрафляю в тісну (а в Києві виключно тісні) тянучку під доволі різку гірку на мокрій бруківці... (для київчан - Інститутська, акурат після повороту з Хрещатику) О майн Год!!! Я там заглохла разів 10, не менше! Поруч був коханий і я поняття не маю ЯК він витримав ту мою істерику... Хотілось вибігти з машини, втікти далеко-далеко, сховатись під ковдру і плакати-плакати... Але прийшлось їхати і рушати під гірку. Коханий затискав ручник, я газувала шо дурна, від відпускав... Отак і виїхали. Умгу, вдвох. Ззаду дядько (тітка? - ніц не бачила я) спершу сигналив, потім ~~плакав~~ зрозумів свою помилку і тримав дистанцію в 2 метри. Машинка дивно пахла... Ми вирішили, що то збоку, на Майдані щось палять ))) Ні-ні, то не щеплення трошка підгоріло, то палять, палять. На Майдані. Умгу. Зупинились. Припаркувались. Руки тряслись хвилин ще 10.

Через к-ка днів, зобачивши перед собою на перехресті Інститутську (їхала я з Михайлівської), я, ковтнувши слинку, включила правий поворот, хоч і побачила знак направо "рух заборонено" з табличкою (яку не встигала прочитати) і дайця, який за мною спостерігав... Хай, думаю, ліпше штраф чи шо там, аніж Інститутська, ні-ні-ні!.. На табличці було зазначено - у вихідні і святкові (то я вже пізніше вивчила) :) даєць не мав до чого придертись.

Наступного вечора милий, на моє прохання купив знаки "70" і ми всі 3 штуки порозклеювали по машинці. Щоб люди були попереджені. Во.

Неприємний сюрприз найдругий: виявилось - я вкрай, ВКРАЙ погано рухалась в обмеженому просторі. Досі пам'ятаю величезні круглі очі коханого, коли, намагаючись розвернутись у вузькому дворі активно хотіла протаранити цегельну стіну... умгу.

Страх найтретій: як згадую, досі мурашки по тілу! Вливаюсь я в потік на мості - справа від мене ще 2 ряди, зліва так само, попереду - 4-ри ряди машин, в які треба влитись... Поволі, поволі втискуюсь... спереду машина різко гальмує! Я теж! І тут той глюк, який НІКОМУ не бажаю відчути. Візуально обманливий ефект - коли ти стоїш, а всі навколо тебе рухаються вперед, то тобі ЧІТКО здається, що ти котишся назад! То просто неймовірний жах, коли і щеплення і гальма витисненні в підлогу, тобто зроблено ВСЕ для зупинки авто, а воно котиться дозаду! А ззаду близько стоїть ще одне авто! І в ногах просто пекельний холод від відсутності крові, яка з жаху перебігла в серце, легені і мозок! Моя уява навіть відчула удар в задню машину... Тривало то, насправді к-ка секунд, але для мене той момент досі як кадри з уповільненого перекручування. Я там половину життєвих пойнтів втритила. Точно

Неприємний сюрприз найтретій: приїхала я на заправку... ем... уммм... ну, як заправлятись, я навіть в теорії дуже мутно представляла. Добре, що милий був поруч і заправщик таких ламерів, мабуть, теж не раз видів)))

Страх найчетвертий: У Києві у будні завше сутужно з місцями для паркування... а в центрі, де я працюю, то взагалі, пробачте, повна ду*а з тим. А паркуватись загалом я паркуюсь дуже ще зле, хочу щоб місця було багато, щоб можна було погніздитись... а нема такого! Зовсім. А запаркуватись тра і на роботу спізнюєшся! А в тебе випробувальний термін і нікого не цікавить, що ти паркуватись не тойво... Вже 9.02, кров стугонить в голові, стукає... Знайшла! Метрів 50 від перехрестя з світлофором, справа, дорога одностороння, з 4-ма рядами... Класно! Загніздилась, перевзулась... і тут... Дядько зліва від мене сигнал просто тримав і не відпускав. А в мене з кожною хвилиною темніло в очах і я не могла поворухнутись. Клаксон у нього був ВЕЛЬМИ гучний.
Виявилось, поворот направо там можна було здійснювати тільки з крайньої правої полоси (причому стояла стрілочка направо на світлофорі), а ряд машин на другій полосі, зупиняючись на світлофорі був надто довгий... Короче, заваджала я людям, які направо хотіли повернути, порядно. Я розумію, що дядько думав, що я отака нагла і просто сиджу собі в авто, і дивлюсь прямо, навіть не проїду вперед... А я сиділа і нічого не бачила. Взагалі. Включили світлофор і я включилась... Похапцем почала перевзуватись назад... За той час Ладист легенько вивернув моє дзеркало назовні... Слава Богам, воно було пластмасове і сліду не лишилось, але... Якось так сумно зробилось :( взулась, проїхала тремтячо вперід ще один квартал і побачила МІСЦЕ, паркуюсь... виходить дядько в костюмі і каже: "Добрий день. Я впевнений, що ви бачите, що стоїте на виїзді..." Та нічого я вже не бачила! Я вся аж зачервонілась до країв вух. Дядько зобачивши,що я геть зелена (чи то пак червона), порадив - он, ззаду є ще місце. Я, мало не плачучи: "А там можна?.." Дядько, усміхаючись - "Можна!". Ну і показував у дзеркала куди ж руль крутити, щоб стати ближче до бордюра... Отак

Неприємний сюрприз найчетвертий: поставила я якось машинку в дворі, під вікнами старої хрущівки. Пішла працювати. Вертаюсь - а машина ВСЯ, пробачте, зас*ана. Причому буквально! Голубами. І ще якісь шматки їжі були на склі і капоті, настільки огидні з вигляду, що мене аж піднудило. Якась старенька, мабуть,годувала голубів. Як МИЛО!!! Від'їхала, стала подалі від вікон і з відчуттям неймовірної огиди мусила то всьо вологими салфеточками витирати - ну, не можу ж я отак їздити!

Фух... то ще не цінець. Втомилась писати. Продовження буде

Правильний автоінструктор. Частина 2

Sun, 20 Dec 2009 15:13:49 GMT

Перепрошую, що так забарилась з другою частиною... Було багато справ і нуль вільного часу. Ну, годі базікати, продовжуємо. Хто забув початок, або взагалі не зрозумів про що я - отут частина перша мого опусу, в якій я згадую про всіх інструкторів, що я мала в минулому. А в другій частині - практичні поради щодо вибору автоінструктора, машини для навчання та інших дрібничок, на які треба звертати увагу в час навчання .
Якби мене зараз поставили перед вибором: автошкола чи куплені права і найманий приватний інструктор, то я не задумуючись вибрала би друге! В автошколі я відівчилась 2 довгих місяці і їздити так толком і не вміла... В кінцевому результаті, після верениці змінених водіїв по грошах вийшло, мабуть в рази 2 (а мо й більше, бо так достеменно я не рахувала) дорожче аніж купити права і вчитись приватно!

Отже, яким має бути автоінструктор, який таки навчить?..

1. На мій суб'єктивний погляд він має бути НЕ працівником конкретної автошколи, а приватником! Тобто, машина його, сам собі пан. Такі люди зазвичай і в неділю о 18.00 можуть вийти на роботу і не треба оцієї всієї лабуди: "скажи завчасно, краще у Ср-Чт, щоб я взяв шляховий лист... бла-бла-бла". Тобто, людина сама керує своїм часом і не прив'язана до юридичних ланцюжків чиєїсь школи. Зрештою, робота на самого себе набагато приємніша, аніж відбути З і ДО. Правда, зазвичай такі інструктори плату трошка більшу хочуть. Я своєму, наприклад, платила 130 за 1.5 год, в той час як деякі школи могли і за 80 за 1.5 год прокатати... Але! Тут і плюс є - у приватника можна і знижку попросити у разі якщо ви йому сподобаєтесь, що я і зробила з часом :)

2. Машина, на якій вчитесь має бути МАКСИМАЛЬНО схожою за властивостями до тієї, на якій і будете їздити. Що мається наувазі? Буде машина на бензині - вчіться ТІЛЬКИ на бензині (в попередньому пості я писала як помилково вчилась на дизелі), з короткими передачами - вчіться на машинці з такими ж, великогабаритна буде у вас - вчіться на такій... То треба для того, щоб в перші дні їзди на вашій машині ви мали менше стресу від додаткової зміни поведінки авто і різних деталей (наприклад, вмикання задньої передачі і те де). Якщо не знаєте, яка у вас буде - вчіться на бензинових найпопулярніших малолітражках (Поло, Гольф, Фабія, Фієста... ) - з них перестроїтись на інші, на моє переконання буде не так складно.

3. Інструктор повинен максимально підходити вам психологічно! Це дуже важливо! Якщо ви бачите, що у чомусь не розумієте одне одного, на ваші питання людина не відповідає вашою мовою, якщо він вам неприємний, викликає страх (нічого смішного і таке, переконана, буває, особливо у дівчаток), роздратування... негайно знайдіть іншого! Сумнівно, що у вас щось вийде, а крові попсути з таким встигнете, за свої ж кровні гроші!

4. Інструктор повинен бути пунктуальним. Пунктуальність повинна полягати у НЕ запізненні на заняття і НЕ закінчуванні їх швидше. Завше є можливість навіть 2 хвилини часу використати з користю(перевірено на собі)! Причому користь має бути ваша, а не його - заповнення якихось його бланків, підписи, бла, бла. За свої чималі гроші ви вправі вимагати відробляння їх до останньої копійки. У них така робота - на час теж.

5. У машині повинно ВСЕ бути справним! То істина. Бійтесь такого інструктора, який каже - "тут оце-от не робить, але тобі того й не треба" (перший мій інструктор отак мені казав тицькаючи на тахометр і спідометр... ). Скажіть - сам дурак! і втікайте. У машині немає нічого такого, чого б вам не треба було знати! Ви вчитесь не на люксових машинах, де є системи контролю для ДВД задніх пасажирів і вас всі кнопочки цікавлять! Особливо звертайте увагу на всі прилади, пасок безпеки, дзеркала (і заднього виду теж! якщо у інструктора наглухо затоновані скла, теж втікайте від вар'ята!).

6. Під час навчання читайте ПРАВИЛА ДОРОЖНЬОГО РУХУ. То має стати вашою Біблією, настольною книгою і те де. Бажано, читати з коментарями. Окрім того, читайте поради щодо правильної їзди на професійних автофорумах, взагалі професійну літературу щодо водіння підчитуйте. Її чимало і всюди. не мені вас вчитит її шукати.

7. Правильний інструктор повинен максимум часу їздити з вами у РЕАЛЬНІЙ дорожній обстановці. По складних перехрестях, у центрі міста, на поганій дорозі, по бруківці, у вузьких вуличках, у корку, в тянучці, у корку під гірку, по тяжким кільцям (Ленінградська площа у Києві - щодня! як вітамін С у час грипу!). Робота на площадці повинна бути тільки в найперший день і час від часу відробляння елементів. (доречі, тут і палку не треба перегнути, відстуність занять на площадці - теж ознака поганого інструктора). А інструтора, який улесливо каже - "сьогодні заняття - навчання їзди на шосе" пошліть куди подалі! На шосе теж можна поїздити. 20 хвилин ОТАК хватить, щоб збагнути принцип. Аж ніяк не треба 1.5 години пиляти прямо.

8. Автоінструктор повинен час від часу тестити вас на знання ПДР і те, чого ви не знаєте, або не розумієте доступно пояснити. Ні, сідати і писати тести не треба - все робиться під час занять "Який знак ми щойно проїхали?", "Що означає оця стрілочка наліво?", "Куди тобі треба перестроїтись, щоб на наступному перехресті повернути наліво?", "А тут можна паркуватись?". Вловили? Хай вчить вас думати за кермом і відповідати за свої вчинки!

Ну, наразі досить. Як ще що згадаю - допишу

Правильний автоінструктор. Частина 1

Fri, 06 Nov 2009 15:57:02 GMT

В цьому і наступному пості я розкажу те, чого мені в свій час не розказали про автоінструкторів і постараюсь дати максимальну кількість порад щодо їх правильного вибору.

За свій довгий стаж навчальної їзди (хе!) я перепробувала 4-ох автоінструкторів. Спершу розповім коротко про них.

Автоінструктор №1 був з автошколи. Машина - розбита горем і тисячею учнів до мене "дев'ятка". Прилади не показували нічого принципово. Двері зі сторони водія не закривались зсередини (інструктору треба було вийти і гепнути їх ззовні). Передачі інколи взагалі перемикались за незрозумілим мені принципом. Машину при гальмуванні деколи кидало вбоки. Вчилась я влітку, то ж "приємним" додатком до бруднючого і смердючого салону дев'ятки було ще й спітніле сидіння від попереднього учня. Інструктор багато розпитував про мене (часто питав особисте і те, що його би ні при яких обставинах не мало цікавити), багато розказував про себе, про політику, свою роботу, своїх родичів, своє минуле, майбутнє... ТРИНДІВ безперестанку!

Цим добряче заваджав мені зосередитись на дорозі. Але мою розгубленість від свого тарахкотіння компенсував своїми ж силами - постійно, ПОСТІЙНО натискав на додаткові педалі. Я маю підозру, що ніразу не пригальмувала чи почала рух сама! Я, звісно, рада, що він такий крутий - встигав і язиком молоти і педальки тиснути, але я при ньому нічого не вчилась. Ми надто часто їздили на шосейні дороги (хто не в курсі - а я, приміром,була не в курсі - на шосейних дорогах ніхто не вчиться! Там тупо їдеш прямо) і НІРАЗУ не вчились на площадці. Ніяких тобі прийомів паркування, вісімки, заїзди в гаражі... НІ_ЧО_ГО. Системності в його навчанні теж не було. Окремих елементів (як наприклад, рушання під гірку, рушання заднім ходом, порядок дій при переїзді перехресть) ми ніколи не відпрацьовували. Просто сідали в авто, він тикав у педалі, смалив цигарки, переключав передачі, підрулював кермом і триндів, триндів, триндів... А я щодня йшла у поганому настрої домів, думаючи що не здатна до навчання впринципі... Крім того, працював такий водій виключно з 9-ої до 18 у будні, з обов'язковою обідньою перервою від 13 до 14... Навіть мені, студентці, яка не працювала і влітку мала канікули, вкрай важко було у нього вкроїти вільну годинку. Треба було за 2 тижні наперід записуватись. Чи варто казати, що у такого водія я не те що не навчилась їздити у місті, так ще й була невпевнена чи взагалі ази освоїла - перемикання передач, рушання з місця, гальмування...

Автоінструктор №2. Яка я була щаслива після смердючої дев'ятки з рогулячим інструктором пересісти у сучасний volkswagen new beetle! Інструктор любив прибирати і витирати свою машину і там (о, чудо!) завше пахло ванільним освіжувачем. Все в машині працювало (кондиціонер! я вперше зрозуміла, що і вчитись можна з комфортом) і тут я вчилась (нарешті!) дивитись на прилади - бачити свою швидкість, обороти двигуна... Інструктор часто обговорював зі мною правила (і в перевіряючому порядку і в навчальному), відпрацьовував різні елементи, постійно мав із собою "фішки" для роботи на площадці... Перші уроки були чудові! Я була задоволена... Але згодом мій водій "розслабився" і почав активно красти мій дорогоцінний час і гроші (слід зауважити, я платила хлопцю 130 грн за 1.5 години). Почались його запізнення на заняття, без будь-яких вибачень. Деколи відбирання мого часу виглядало наступним чином - урок почали на 7 хвилин пізніше і закінчили на 10 швидше, під час уроку 2-3 рази: "посиди тут, я в супермаркет скоренько", "зараз заїдемо в село Тмутаракань, відвеземо оцю штуку туди", "тут припаркуйся справа, зачекаємо Васю". Вкрай часто робились перерви в стилі "Відпочинь!" і мій водій йшов пити каву... Я завше думала - "Якої холєри я маю відпочивати, якщо не втомилась?!".

Автоінструктор №3. Дядько на старенькому volkswagen passat. Універсал на дизелі і, впринципі, непоганий дядько... Але на дизелі їздити - себе ж дурити, що, мовляв, навчився не глохнути на дорозі і взагалі перемикаєш передачі без будь-якого "кидання" щеплення (пояснення чайнику від чайника - машина на дизельному паливі характеризується великою тяговою силою, тому всі недопрацьовані моменти з педалями при перемиканні передач максимально згладжені - як би ти не тупив, "кидаючи" щеплення, перегальмовуючи при рушанні чи перегазовуючи - така машинка все стерпить і буде їхати. Тобто це свідоме полегшення навчання). І дядько, ніякий не автоінструктор був! А просто дядько, який працює у автошколі. Таких інструкторів тепер відсотків 90% якщо не більше... Дядько більш-менш порядний в плані крадення мого часу, але всеодно цим займався (постійно урок закінчувався на, як мінімум, 10 хвилин швидше!)... Правила зі мною ніколи не обговорював і впринципі вважав що я їх не знаю (!). При тому мене завше дивувало, чому ж він не зробить навіть мінімальної спроби навчити\пояснити їх мені?.. Вчив мене неправильній їзді, наприклад накатом, під'жджаючи до світлофора одразу ж вмикати передачу і отак стояти весь час, поки нога не відвалиться (згодом завчені помилки дууууже тяжко було викорінити). Район в якому ми вчились їздити був надто спокійним, щоб вважати навчання ефективним. В один момент мене вкурвив пассат, який не глох як би ти його не мордував і дядько, який потроху, але невпинно крав мій час...

Автоінструктор №4. Заїжджаючи на стоянку о 18.56 першого ж уроку я вкрай здивувалась, коли мій інструктор сказав "Так, маєм ще 4 хвилини до кінця - відпрацьовуєм паркування заднім ходом!"... Я настільки звикла до крадення моїми попередніми інструкторами свого часу, що не могла повірити, що існує такий, який чесно відпрацьовує до хвилинки! Я думала, то якийсь професійний рогулізм - закінчувати урок швидше...
Людина спокійна. Постійно і систематично вчить нового, при цьому не забуваючи відшліфовувати старе ("Ану зупинись тут... А тепер початок руху заднім ходом під гірку"). Після уроку аналізує мої помилки і досягнення. Під час уроку я сама (!) прошу про перерву, коли відчуваю що слід... Їздимо фактично в центрі міста. Імпонує, що з кожним уроком людина ускладнює мені завдання, наприклад, з кожним разом максимально скорочує час оголошення повороту на перехресті, щоб я вчилась швидко реагувати на зміну маршруту... Я переконана, що і в цього інструктора є мінуси, прогалини і речі, які він мене не навчить в силу різних обставин. Але з ним я нарешті бачу за що ж йдуть мої чималі, до слова, гроші і ще дорожчий час!

Далі буде (захекалась писати)

Міжполичкоблудство

Fri, 28 Aug 2009 09:51:19 GMT

Десь 2 тижні тому я відчула шалений голод за книжками. Саме в той час, мені показали святеє-святих (чи я помиляюсь і є ще святіше?.. ) київських (і не тіко) букіністів і літературних маньячисьок - книгарню "Є" (Лисенка 3, м. Золоті Ворота). Першого дня, нехотячи позоритись перед рідною людиною, яка власне й відкрила шлях в Є, я притлумила бажання хапатись за все-все-все, закрила очі і швидко звідти вибігла. Другого дня вдягла кросівки, взяла велику сумку і віддалась щастю міжполичкоблудству. Жертвами блукань стали наступні екземпляри:

Володимир Діброва "Андріївський Узвіз"
Оксана Луцишина "Не червоніючи"
Ганна Кос, Роман Федина "Вулиця Руська у Львові"
Світлана Пиркало "Не думай про червоне"

а на Петрівці були добиті:

Іра Цілик "Післявчора"
Дзвінка Матіяш "Реквієм для листопаду"

Вражіння чекайте в ефірі :)

А ще мацала-мацала Бриниха "Шахмати для дибілів" та все ж не наважилась купити. Хто читав? І як? Витрачати на него тих 37 (!) гривень? (альбо скажіть де є дешево ;) )

Сумне зауваження - оскільки книжки часто приходиться читати в транспорті, для економії ресурсу своїх очей так хочеться їх зі шрифтиком більшим десяточки... Так, фактично нема! Видно, геть то є нерентабельно. Мало хто, як я, згоден заплатити на 5-10 грн більше за примірничок лиш би очі не мордувати. А потім жиж вийде дорожче...

Бумер: Фільм другий

Fri, 28 Aug 2009 09:10:43 GMT

Оскільки перша частина мені сподбалась, я вирішила на другий же день переглянути другий Бумер. Бувають і чудеса - інколи сиквели нічим не гірші, а то й кращі за перші фільми...

Рік — 2006
Країна — Росія
Режисер — Петро Буслов
Жанр — драма, кримінал
В головних ролях — Володимир Вдовіченков, Андрій Мерзлікін, Світлана Устинова

У фінальній сцені першої частини так гарно і втаємничено прозвучала позакадрова автоматна черга... Після появи титрів другої частини я з жалем подумала, що хай би й лишили головного героя ТАМ, в невідомості, аніж знімати нірибанім'ясовий фільм. До криміналу явно не дотягує, драма перерозтягнута і розхлюпана, вплітається якась недомелодрама... Стрічка по-суті ніц спільного не має з першою частиною. Напарили продюсери глядача, от і все.

Цікаво, що у стрічці "червоною ниткою" пропагується тема "у всьому винні жінки"... Любителям цієї теми - рекомендовано. Всім іншим - стрічку можна й переглянути, при відсутності іншої доброї стрічки, чи книжки.

Рейтинг 2 з 10

Бумер

Fri, 28 Aug 2009 07:13:11 GMT

Я пам'ятаю як в один час цей фільм гучно прогримів. Всюди про нього говорили. Всі його бачили. Всюди звучала ця набридлива і від того малооригінальна мелодія для мобільного. Я кривилась кожен раз коли її чула і про себе думала "рагуль!" на власника пікавки. Невчасно для мене, яко глядача, вийшов сей фільм. Час був такий - все мало бути оригінальне і незатерте, індивідуальне і особливе... Ех, молодість і цей романтизований ~~псевдо~~індивідуалізм... Але я про Бумер :)

Рік — 2003
Країна — Росія
Режисер — Петро Буслов
Жанр — драма, кримінал
В головних ролях — Володимир Вдовіченков, Андрій Мерзлікін, Максим Коновалов, Сергій Горобченко

Панянка вивчила чимало цікавого геть не галицького сленгу! Виявляється, фільм розтяганий на цитатки, які вже тепер сприймаються як повсякденна балаканина, а насправді, чимало людисьок з кіна то передерли. Ну, ок, мо не з одного кіна, але, підозрюю, в списку найактивніше передраних розмовних поворотів юними створіннячками незалежної України (ну знаєте таких - вони вночі з п'ятниці на суботу постійно у вас під вікнами галдять, пляшки розбивають, днями бурси свої прогулюють, вечорами до мамів матюкаються...) "Бумер" - точно в п'ятірці найпередертіших. Я би теж передерла. Пам'ять погана просто. Як навчили балакати, так тепер одразу й не перевчусь :)

Історія сама по собі хоч і проста (нічого нового в пацанячих-дрібнорозбійних розбірках ще не придумали), сюжет закручений лихо, від того дивитись цікаво і з кожною хвилиною хвилювання і страх за головних героїв набирає обертів. Протягом кіна щиро переживаєш за хлопаків і жалієш (мало не щохвилини виривається розтяжне і багатозначне "бліііііін"). Перчиком лінійного сюжету стали своєрідні міні-екскурси в майбутнє - автор показує що стається з другорядними героями, які пересіклись з головними. Перчик мені засмакував! Ці екскурси просякнуті законом збереження енергії - будь-яке зло, вчиненене тобою, завше вернеться злом для тебе. Так само з добром. Тому в житті й вартує робити більше добра :) Але то так - лірика, на основі фізики...

Актори не вразили. Обличчя деяких якісь промелькані (аха! Вдовіченкова я в Бригаді виділа!). Але ні то, ні інше не має впливу на стрічку. Хоча чимось зачепив актор Андрій Мерзлікін (грає Дімона Ошпареного), тре приглядітись...

А про мелодію, яка в свій час всім перетерла вуха... Саундтрек насправді класний! Дуже і весь. Шнур недарма якусь там нагороду за него отримав. Вельми органічно вся музика вплітається в дорогу, пейзажі, настрої. Класно.

Фільм непоганий. Я передивилась другий раз, щоб ще послухати як хлопці перетирають. Люблю, знаєте, як хтось гарно мовою користується (не всі вміють). Але юнакам і юнкам до 16-ти я би не показувала. Їм щось добре і світле треба дивитись... Таке, якого вже, нажаль, не знімають. Антикомерційно, знаєте...

Рейтинг:
7 з 10

True Romance/Справжня романтика

Tue, 02 Jun 2009 16:21:45 GMT

Один хлопчик випадково прихоплює валізку повну кокаїну. Валізка цікавить багатьох серйозних дядіків — італійську мафію, лосанджелеську поліцію і голівудського продюсера, який час від часу не проти поторгувати наркотиками. Звісно, за випадковим збігом обставин всі ці дядіки, разом з хлопчиком опиняються в одній не надто просторій кімнатці і тісноту вирішують залагодити з-за допомогою обрізів і пістолетів. "А до чого тут романтика?" — запитаєте ви... "Чорт зна! — скажу я, — сама не зрозуміла."

Рік — 1993
Країна — США
Режисер — Тоні Скот
Жанр — бойовик, кримінал, триллер, мелодрама
В головних ролях — Крістіан Слейтер, Патриція Аркет, Майкл Рапопорт, Вел Кілмер, Гарі Олдмен, Крістофер Уокен, Бред Пітт, Джеймс Ґандольфіні

Переглянути цю стрічку спокусили мене імена Квентіна Тарантіно і Роджера Евері. Дуже вже захотілось подивитись, що ж вони там написали ДО *Скажених псів* і *Кримінального чтива*. А написали, чеснокажучи, доволі схожі історії. Нічого не хочу сказати — жанр є жанр і нікуди сценарист від свого жанру не подінеться. І було би все, впринципі, так само криваво і мило, як і в згаданих кінах, якби хтось із знімальної команди все не зіпсув. Не знаю, кого в таких випадках прийнято сварити, но маю погану підозру на режисера... Хоча, тицькати пальцем не буду. Просто скажу — попри всякі цікавинки, про які напишу нижче, фільм не тримається купи. Якщо автори хотіли зробити гротескну та іронічну картину, в якій людиська стріляютья в одне одного як в мішки з піском, роздовбують черепи і розмадзьґують кров по собі згодом, то навіщо було вплітати:
а) притягнуту за вуха любовну лінію з претензією на автентичність. Не повірила я в ці натягнуті стосунки. І справа не в часі зовсім. Не так показують справжнє почуття за яке підеш стріляти в череп іншої людини.
б) романтичну лінію поклоніння Елвісу. Насправді все гарно. Я поважаю людей, які мають справжнє захоплення. Рожевий кадилак дивився чудно. Але до чого це в цьому фільмі?..
в) кинуту в кущі лінію батьківської любові і вірності. Батько хлопчика дав себе застрелити, на шляху обгадивши сицілійську мафію, доводячи їм що походять вони від нігерів (оцінила!). Але воно якось виглядало, немов з іншого фільму. Не то.

А от стрілянини і сцени жорстокості були ще ті! Головна героїня — біленька мишка Алабама (Патриція Аркет) — вся у власній крові і соплях встромляє в ногу Тоні Сопрано (хихи, жарт звісно. Просто дивно було бачити вперше Джеймса Ґандольфіні у відмінній від *Сопраносів* стрічці) коркотяг, розбиває об головешку мафіозі важезну статуетку, потім спалює повністю обличчя, з істеричним вереском доооовго і смачно впихує в його тіло десятки куль, а потім, для певності просто довбає по нещасному тілі обрізом. Амінь. Сам Тоні не робив такого у своєму *Клані Сопраносів* — йому ще довго вчитись у мишки.
А сцена, де зустрілися поліція вс італійська мафія вс люди нароктогровця-продюсера просто симфонія для любителі та-та-та! Уявіть-но тільки собі десятки дзижчачих куль, бризки крові, крики і пір'я, пір'я, пір'я. Ах!

Іменитих і класних акторів у стрічці чимало. Часто вони виконували коротенькі, але прикольні ролі. Наприклад — Бред Піт, весь обдовбаний і обкурений, в растаманській шапочці — ну не миляточко?.. Згаданий вище Джеймс Ґандольфіні теж не розчарував. Вел Кілмер грав Елвіса, який з'являється виключно у ваннах — так еротично розчепірював всі у перстениках пальчики... Мило-мило.

Сказати щось про гру головнх герої важко. Патрицію Аркет взагалі бачу вперше. Крістіана Слейтера ще не зрозуміла.
Чи дивитися стрічку?.. Якщо ви *в темі*, або любите класичного Тарантіно, або те і друге — то вам — обов'язково! Всім іншим — ху новз? Точно не панянка ;)

Рейтинг 5 з 10

Friends/Друзі

Mon, 01 Jun 2009 14:31:52 GMT

Вперше, я познайомилась з цим серіалом на наших телеканалах к-ка років тому. Виглядало то все, як мінімум дивно... Немов телевистава — мінімум декорацій, багато діалогів, аудиторія, яка сміється за кадром... "Як це може сподобатись сучасному глядачеві, розбещеному багатобюджетними фільмами з різноманітними масовками, спецефектами, щохвилинною зміною сцен, декорацій, планів?" — подумала я. Але якось зачепило. Хотілось дивитись і сміятись. Тоді, в українському перекладі, я встигла переглянути кілька десятків серій... а потім, випадково, забути на довгий час.

Рік — 1994-2004
Країна — США
Жанр — комедія, мелодрама
В головних ролях — Дженіфер Еністон, Кортні Кокс, Ліза Кудров, Мет леБланк, Мет'ю Перрі, Девід Швіммер

Про серіал згадала, коли з'явилась потреба переглядати англомовні стрічки. Спершу дивилась кожну серію яко мовленнєвий урок. Діалоги прості, міміка і жести сприяють розумінню того, що вухо не розібрало... Після кількох таких уроків я зрозуміла, що хорію серіалом! Запоєм ковтала десятки серій в день! До слова, 10 сезонів, кожен практично по 24 серії було з'їджено в термін менший, аніж 2 місяці. Насправді, все би відбулося набагато швидше, якби інтенсивність закачування інколи не підводила...

Чудесний серіал! Милий і добрий, неймовірно комічний і дуже романтичний. Попри мої шалені побоювання, що автори захочуть збеверліхілзити чи змелроузити *Друзів*, цього, слава Богам, не сталося. Ні на мить відносини між друзями не було спаплюжено! Мені так подобалась ця субординація — стосунки між героями було показано дуже близько, інтимно часом, але не було цього пилу гламурності і блювотності, істеричності, навіть попри те, що 4-ро з 6-ти друзів були парами. Все просто і безпосередньо — друзі будуть з тебе голосно реготати, підколювати, дражнити й нервувати, згадувати твої проколи і висміювати комплекси. Але ти знаєш, що коли буде потреба, вони просто прийдуть і допоможуть. То так дивно, що це змогли у повній мірі відвторити і показати у цій телевиставі, по суті своїй комедії... так дивно, аж не віриться...

Шестеро головних героїв промальовані і розіграні неймовірно гарно і чітко. Кожен характер немов кристал — чистий, з суто йому властивими ознаками і чіткими гранями. Не буду зупинятись на їх описах, в неті є чимало статей про головних героїв, їх образи і характери. Зупинюсь на інших :)

У серіалоі чимало друго- третьо- і дальнішопланових акторів, які чудово запам'ятовуються. Найбільше сподобались 2 такі персони. Естель — менеджер Джоі, по підбору ролей. Ця вульгарно намальована, безперестанку димляча жінка з прокуреним високим голосом просто чарівна!

І Дженіс! О так, ця леді "OH MY GOD!". Екс-дівчина Чендлера. Персона з немовірно рипучим голосом і відлякуючим реготом! Картинка!

Діалоги, підозрюю, в англомовних глядачів роздерлись на цитати (от, тільки не відаю, чи америкоси люблять щось цитуувати...), настільки вони влучні, чудесні і смішливі. Що й казати, актори часто-густо самі пирскали від сміху, знімаючи ті чи інші епізоди, не могли заспокоїтись, ридали, корчились і катулялись!

Дуже в серіалі подобались своєрідні "екскурси в минуле" героїв, коли вони ще були школярами чи студентами коледжу... Всі ці зачіски, одяг, стиль початку 80-их, дитячі, задиркуваті і *кульні* манери поведінки, Рейчл *зі старим* носом і Моніка, з надлишком маси. Чічка! Особливо любила ті серії, в яких то було.

А тепер популярність в цифрах:

серіал транслювався 10 років і завше був дуже популярним
фінальну серію в прямому ефірі переглянули приблизно 51,1 млн глядачів (суттєво зауважити, що показували серіал у прямому ефірі тільки в Америці)
в першому сезоні, кожен з головних акторів отримував по 22 500 долл за епізод, в останніх сезонах їм платили по 1 млн. долл за епізод
чимало знаменитих акторів зіграли короткі ролі в серіалі, в числі їх — Джулія Робертс, Робін Уільямс, Бред Піт, Брюс Уілліс, Шон Пен, Фредді Принц Молодший, Джордж Клуні, Дені де Віто, Жан Клод Ван-Дам та інші, яких я не змогла пригадати...

Що й казати "Друзі" — дуже приємний кіночас у моїх спогадах. І вам того ж! ;)

Рейтинг 9 з 10

UPD Недавно випадково надибала на цей серіал на *Новому каналі*. Негодна пригадати, чи той самий переклад був на *1+1*, але тут він просто жахливий! Беземоційний, безнастройовий, неточний... Одним словом, псує враження неймовірно

Eternal Sunshine of the Spotless Mind/Вічне сяйво чистого розуму

Wed, 20 May 2009 19:02:51 GMT

Рік — 2004
Країна — США
Жанр — мелодрама, драма
Режисер — Мішель Гондрі
В головних ролях — Джим Керрі, Кейт Уінслет, Кірстен Данст, Марк Руффало, Елайджа Вуд, Том Уілкінс

Зазвичай, я тут пишу зовсім не рецензії, а короткі обривки вражень від фільмів. Саме обривки. Роблю завше це спеціально — щоб лишень зацікавити, вас, мої друзі, бо якось дуже шкода викладати хоча б бляклу тінь суті фільму, чи деталі... Це нечесно у відношенні до стрічки. Та й потреби нема. Кожну, навіть найменшу дрібничку потрібно переживати разом з фільмом. Навіть якщо це найганебніше сміття з усього баченого! Всеодно, воно цілісно було створено саме для тебе, глядачу... Щоб ти сказав — сміття! ...Або ж — неймовірно! ...Або ж промовчав... Воно було задумане для тебе. І ніхто, окрім тебе, не повинен вказувати тобі — сподобалось воно тобі, чи ні, вартувало часу, чи навпаки... Дивишся ти і вирішуєш, виключно, ти.

Так от... Для тих, хто не бачив фільму "Eternal Sunshine of the Spotless Mind" скажу коротко — йдіть і дивіться! Бо далі буде потік думок, який ви не повинні чути-бачити-читати. Єдине зауваження — не сподівайтеся зрозуміти і побачити ВСЕ з першого ж разу. То стрічка, яка вимагає уваги і часу. З кожним переглядом ви відкриватимете щось нове...

Для тих же, хто бачив і для мене наступне зізнання...

Не знаю, чи буде хоча б раз, що я дивлюся цю стрічку і не ридаю. Я, чеснокажучи, навіть цього не хочу. То вартує того...
Хто з дорослих людей не був у такій ситуації — ти постійно сваришся зі своєю половинкою, через дрібниці і не дуже, сильно і не дуже, часто і не дуже?.. Хоча, тут я лукавлю — можливо то й заголосно для 22-річної дівчини казати *доросла*... Я не впевнена, але хай. Так от, переконана, всі більш-менш старші люди (ну, годі цієї ~~само~~іронії) хоч раз, та були в такій ситуації. В тій чи іншій мірі. І після кожної сутички, коли здається, голова повна вати, відбірної і (чомусь) тяжкої, тобі хочеться просто заплющити очі і прокинутись вже завтра... або будь-коли, коли всього цього не буде... Не буде. А буде гарний день, чисті думки і спокій... Сяйво чистого розуму...
Нажаль, так не буває: якщо забути погане, то й хороше забудеться. Воно ж одне ціле...

Забув про це й Джоель Беріш (Джим Керрі). В пориві почуттів і на хвилі образи вирішив витерти з пам'яті свою дівчину Клементину (Кейт Вінслет). Вона перед тим, виходячи з аналогічних відчуттів, зробила те саме. Дві різні пам'яті витерто. Але лише одну любов ні.

То був сюжет. Вклався, як бачите, в 4 не надто, між нами кажучи, вигадливі речення. Але обіграно і розказано його душероздираюче. Я, направду, знімаю капелюха перед всією знімальною командою і акторами. Стрічка сама по собі дуже складна і закручена якось навиворіт, через рукави і кишені... Давно зауважила, що обожнюю такі непряполінійні сюжети, коли аж наприкінці фільму маєш змогу порозкладати події у відповідному порядку. То дає відчуття якоїсь задіяності тебе, яко глядача, як складової частинки процесу розгортання подій, укладання їх у логічну картинку... То казково! Одразу тобі здається, що той фільм як імла, як сон. Відчуття сновидінь дуже чіткі... ці звуки (немов перепади напруги), ці шепотіння десь за кадром, розмитість картинки, бліки, світло і тінь... Спецефектів небагато у стрічки, але вони настільки зачіпають! Хочу відмітити ті, які найдужче мене вразили:
- сцена, коли Джоель розповідає своїй сестрі і її чоловікові випадок у книжковому магазині, коли Клементина не згадала хто він такий... і він розчавлений виходить звідти, світло у залі супермаркету поступово вимикається з неймовірно неприємним звуком... і він йде — і входить у кімнату до сестри...;
- *витерті* обличчя під час перебування Джоеля у своєму мозку. Неприємно таке бачити. Особливо я вразилась, коли Джоель намагається глянути на обличчя нового бойфренда Клементини — Патріка (Елайджа Вуд) і, обертаючи його, зі всіх сторін бачить лише спину і потилицю.

Звуки і саундтрек підібрані чудесно! Чудесно! Автори стрічки дуже гарно і вміло бавились ввімкненням-вимкненням звуків. То чітко проглядається у діалогових сценах — коли Джоель і Клементина говорять, музика грає, коли замовкають — тишина. То так підкреслює драматизм! Та й інші моменти, яких одразу і не згадаєш і не зауважиш... А титульна пісня "Everybody's Gotta Learn Sometimes" у викоанні Beck вже котрий день ніжно дразнить моє серденько. Дуже красива композиція.

Гра акторів... Я відкрила для себе Кейт Вінслет, яку взагалі ніколи не помічала у стрічках (бачила її у "Титаніку" і, мабуть, ще десь... вже й не пригадаю). Гарно грає неврівноважену імпульсивну п'яничку Клем. І таку самотню дівчину. Настільки самотню, що мусила собі вигадувати навколишній світ і людей-картоплинок в нім... Але Джоель Беріш, у виконанні Джима Керрі, ще жалюгідніший — він навіть вигадати собі нічого не вмів. Просто так жив. Робота, друзі і дівчина Наомі, про яку більше аніж "мила" і не знав що сказати...
Настільки чудово і зіграні і промальовані образи. Численні зміни отруйних барв волосся (Червона загроза, Блакитна руїна та інші) так гарно пасують імпульсивній особі. Так само як скуйводжене волосся, кількаденна щетина і постійна неохайність в одязі (я кілька разів зауважувала як вдало один кутик комірця сорочки визирає з-під светра — див. постер вгорі – , в той час як інший схований) пасує інфантильному, байдужому до себе і життя хлопцеві. Прекрасно!

Другопланові актори теж чітко і гарно написані. Секретарка Мері у виконанні Кірстен Данст, яку я вже давно списала до не надто талановитих акторок, цього разу мене вразила. Так само запам'яталась роль флегматичного *програміста* Стена (Марк Руффало). Та що тут говорити? Якщо чудово запам'яталась навіть третьорядна роль дружини доктора Говарда Мєрзвяка, яка вже вкотре зловила чоловіка на гарячому... Як класно вона *подякувала* Стену двома ударами по ребрах :)

Мушу зауважити — з перших хвилин стрічки у мене було стійке відчуття, що такі-от подорожі *у чиїйсь голові* я вже десь бачила... І тут, виявляється, що сценаристом "Вічного сяйва" є людина, що написала сценарій до *Бути Джоном Малковичем*... Хоча, мушу признатись, *Малковича* я не змогла заставити себе додивитись — або через юність, або через байдужість до цього актора... Хто-зна... Вражає інше — як гарно і детально зумів цей сценарист поблукати людською головою! Особливо це вражає під час дитячих спогадів Джоеля... Такі деталі, своєрідні *кадри з дитинства*, які, з тою чи іншою відмінністю мали чимало дітей. Ну хіба ж ви в дитинстві не любили скакати по калюжах? Чи ловити ротом крапельки з даху? Так гарно це згадувати... Так приємно, що нам дають і в кіно це згадати.

І, так як я вже казала — стрічка з кожним новим переглядом відкриває нові деталі. Це вражає! Це захоплює!

Загалом, сумніваюсь, що стрічка здатна сподобатись ВСІМ. То не тої категорії кіно. Але знаю точно, якщо вам сподобається, то насправді і надовго!

Рейтинг: 10 з 10

P.S. Давно збагнула чудодійну властивість пам'яті — з часом все погане забувається, притирається, або блякне, в той час як все хороше пам'ятається дуже чітко. Самозахист, продуманий еволюцією. Саме це і є вічним сяйво чистого розуму :)

Garden State/Країна садів

Sun, 17 May 2009 21:05:48 GMT

Sam: I haven't even lied in like, the past two days.
Andrew Largeman: Is that true?
Sam: No.

(цитата з фільму)

Фільм, який з перших хвилин полюбився раз і, підозрюю, назавше :)

Факти:
Рік — 2004
Країна — США
Жанр — драма, мелодрама, комедія
Режисер — Зак Брафф
В головних ролях — Зак Брафф, Наталі Портман, Пітер Сарсгаард

Хороших фільмів загалом мало. Можливо, саме тому, так тішусь знахідці чудесної картини серед купи непотребу. Нині я знайшла свій міні-скарб! Підказку давmegazoid і я неймовірно рада, що купилась на неї :)

Стрічку цю зняв невідомий вам і мені режисер. Практично всі актори, крім Наталі, абсолютно нові, небачені досі, а якщо й бачені, то пригадати імена, навіть з дуже сильними потугами, неможливо. Сюжет теж не вперше використаний... Але фільм настільки зачаровує своєю добротою, простодушністю, щирістю... Гумор у стрічці простий і водночас дуже вишуканий. Романтична лінія тепла, солодко-гірка, мов сльози, які збирала Сем, на пам'ять... :)
Основна фішка стрічки, як на мене, деталі. Вони гарно обіграні і чітко промальовані... Сорочка в колір шпалер, фастфудовий лицар в обладунках, сертифікат в рамочці на стелі, похорон хом'ячка... гарно! І зі смаком!

Говорити далі нема сенсу. Цей фільм зробить вас добрішими і щасливішими. Насолоджуйтесь :)

Рейтинг: 8 з 10

Пи. Си. Вже який фільм, в якому Наталі плаче... ("Леон", "Близькість", "Там, де серце", "Ще одна з роду Болейн") Цікаво...

Привіт, осінь... Я скучила...

Sun, 17 May 2009 18:44:49 GMT

А ще, переглянувши знимки майже річної давнини, мусила собі нагадити, в якому ж казковому місті живу :)

Closer/Близькість + 2 короткі антирекомендації

Sat, 16 May 2009 21:57:32 GMT

В цілях вивчення туманноальбіонної мови постановила собі щоденний перегляд англомовних кін. Вибір, звісно ж, падає на не надто викручені сюжетом стрічки. Подивившись на сайті IMDB рейтинг "Closer" (7,4!) і зауваживши яко жанр — драма, мелодрама (що, вважаю не надтосюжетовикрученими жанрами, хоча, бувають і приємні виключення) я собі хмикнула під носика і чемно попрохала свіженький примірничок стрічки з доставкою домів у одного з торрент-трекерів...

Факти:
Рік — 2004
Країна — США
Жанр — драма, мелодрама
Режисер — Майк Ніколс
В головних ролях — Наталі Портман, Джуд Лоу, Джулія Робертс, Клайв Оуен

Якби дивилася стрічку у перекладі, то реально б вимкнула на 10-ій хвилині перегляду. Але Джуд Лоу з його милим британським акцентом якось переконав мене домучитись. Не тому що він змазливий красуньчик, а тому що британський акцент ЗАГАЛОМ приємно торкає мої слухові рецептори. А Джуд не в моєму смаку... В моєму смаку Наталі Портман, але про те трішки згодом.

Щодо сюжету... гидота ще та. Уявіть собі весь серіал "Район Мелроуз" ("Санта-Барбара", "Беверлі-Хіллз", або будь-який інший, де всі переспали одне з одним) втиснутий в одну серію. Не прогадаєте.

Чи було щось цікаве? Нащастя знайшлися кілька крихт близькості до мене у цій стрічці. По-перше — Наталі Портман у ролі юної надзвабливої стриптизерки. Важко оцінювати гру у гидотному фільмі, але, як на мене, вона єдина, хто там справився. Сексапильна і дуже фотогінічна, особливо під час роботи. Нямі! По-друге — саундтрек стрічки (Damien Rice — "The Blower's Daughter"), який приємним голосом врізався у пам'ять. А по-третє — фінальна сцена фільму, яка, чеснокажучи, немов взагалі вирізана з іншої, набагато кращої стрічки...

Одним словом, стрічку рекомендую виключно фанатам Наталі і любителям помучити себе огидним фільмом але з дуже еротичним британським акцентом ;)

Рейтинг: 2 з 10

Аха! Мало не забула. Такі стрічки як "13 going to 30" (з 13 в 30) і "Tne Nanny Diaries" (Щоденники няньки) оминайте якнайдовшою дорогою. Вважайте дружньою порадою :)

See you!

Кам'янець Подільський-Хотин-Червоногруд

Sat, 16 May 2009 13:56:51 GMT

Інгредієнти фотосалату, приготованого в моєму попередньому пості я зібрала у цих трьох воістину чарівних містах (див. заголовок). А тут буде...

Передісторія поїздки

З містами Кам'янець-Подільський і Хотин я познайомилась якось випадково на знимках сайту Замки і храми України, а згодом і в блозі чудової власниці вищеназваного ресурсу kamienczanka
Чеснокажучи, на той момент будучи не надто (а то й зовсім) розбалуваною численними подорожами (мушу зауважити — такою залишаюсь і наразі :) ) я просто-напросто розтулила рота. Я не могла повірити, що в Україні є такі духозапираючі міста, а я про них ні слухом, ні духом не відаю! З того моменту Кам'янець і Хотин стали моїми містами рожевомрійних бажань відвідати їх обов'язково. Бажання посилилось, а ротик відкрився ще дужче, коли зобачила чарівні знимки з тих країв від benedicto_p (ДУЖЕ рекомендую переглянути його фотки, яко рекляма мушу визнати, що титульна знимка цього запису — його чарівне творіння. Вони тут — цик )
А ще, за рекомендаціями тієї ж чарівної kamienczank-и я вирішила відвідати таку геть-геть невідому численним співвітчизникам місцину, як Червоногруд. Про неї детальніше трішки згодом, а зараз коротко план поїздки

План поїздки і готель
Його було розраховано на 2 дні подорожжю автомобілем. Виїзна точка (у нашому випадку) Львів.

день перший
08-00 — виїзд зі Львова
10-00 — Тернопіль (їхали ч-з Тернопіль, але в самому місті не зупинялись, зате мали перевал-пікнік десь на тернопіллі)
13-00 — Камянець - до кінця дня
Зупинились у готелі Старий банк. Готель новий, чистий, без зауважень.Брали номер-блок (2-ох кімнатна квартира з кухнею, яка до слова, по-львівських мірках виявилась 3-ох кімнатними елітними апартаментами — у плані розмірів). Заплатили 600 грн з 4-ох чоловік, хоча, насправді у тій квартирі ДУЖЕ зручно могло розміститись 6-ро осіб, а так-собі зручно й усі 10. Насправді, можна було зарезервувати й дешевший готель, але ми трішки запізно схопились (за 3 тижні до поїздки) і всі дешевші на 8 травня вже були зарезервовані. В готелі є стоянка з воротами, які закриваються на ніч і нам люб'язно надали мангал з жаром для наших, привезених зі Львова шашличків :)

день другий
09-00 — виїзд з Кам'янця
10-00 — Хотин
13-00 — виїзд з Хотина
14-00 — Червоногруд (тут ми мали, окрім огляду чудесних руїн і водоспаду, пікнік)
17-00 — виїзд з Червоногруда
десь 20-00 — прибуття до Львова

Про чудесні міста Кам'янець-Подільський і Хотин розповідати не буду. То треба бачити. А от Червоногруд (Тернопільська обл., с. Нирків, у людей питати "Червоне") вартий уваги з огляду на його невідомість. Не чули про такий, правда ж? Ну й не дивно. Подробиці незвіданості цього місця тут (укр.) і тут (рос.)

Лірично-сумне завершення

Мушу визнати, вищевказану статтю я прочитала вже після відвідин Червогруду і... мало не заридала. Наскільки якісно все руйнується недбалістю нашої держави, байдужістю людей, рагулізмом, часом і вітром... Поруч замку дійсно стоїть огидна металопластикова споруда, яка належить церкві... Дорогою до руїн 17-18 століття розміщений дитячий табір "Ромашка" з усіма атрибутами таборобудування тих часів, який тепер, очевидно, працює на комерційних умовах. Дівчина в прозорих біленьких шортиках без цікавості оглядає нас, туристів з фотокамерами, погризуючи курку-гриль під гучні ритми попси поруч свого табірного будиночку. А в якихось 100 метрах руїни костелу 1615 року. Радянська влада, при всій повазі до неї, деколи мала дуже дивне і саркастичне почуття гумору. Хворе я би сказала.
Я не фотграфувала ні "Ромашки", ні огидного кіоску-церкви ні куп, мішків, звалищ сміття поруч замку. Тепер шкодую.
Доречі, про сміття. Внизу замку, який, до слова, розміщений в неймовірної краси кратері, тече річечка і водоспад. Наразі я ще не бачила настільки великого і красивого водоспаду... але я не про те. Я про купи сміття. Дивно. З одного боку, відпочваючі, які численними табунцями приїжджають сюди на шашлики ніби-то й прибирають, чемно складають все у сміттєві пакети, несуть до свої машин і... викидають його збоку, під горбочком. Я не здатна збагнути їхньої куцої логіки. Невже не можна здогадатись, що місце й так покинуто владою на природню смерть, то ж сміття жодна з комунальних служб НІКОЛИ не вивезе. Ну чому так складно хоч трішки подумати?.. Чому?!..

Згадую ті останні хвилини перебуання там, коли ми, четверо молодих друзів вийшли на гору, з якої відкривався вид на Червоногрудівську долину. В'юнка дорога червонілась яскравою пилюкою, внизу шумів водоспад, башти з коронами мовчки і велично стояли... і з жалем кожен про себе відзначив, що наші діти вже того не побачать...

UPD Цьогорічні фото benedicto_p

Фотосалат. Свіжий, весняний

Fri, 15 May 2009 10:01:22 GMT

Wild

Thu, 23 Apr 2009 09:03:15 GMT

Hello, Mexico!

Wed, 22 Apr 2009 18:04:10 GMT

А що? З їхнім фірмовим шалено гострим бограчем — Закарпаття — наша власна Мексика ;)

Who let the dog out?!

Wed, 22 Apr 2009 13:42:36 GMT

Закарпаття. Ностальгічно-квітуче

Wed, 22 Apr 2009 10:44:18 GMT

У перший візит сего чудного краю я стояла на вулиці міста Ужгород теплого травневого вечора. Стояла на пагорбі, вдихала аромати квітучих садів, милувалась брукованими вуличками, мініатюрними будиночками... і ковтала сльози....

У той час у місті був якийсь мегаконкурс танців міжнародного масштабу, то ж вільного готелю не знайшлося не тільки в обласному центрі, а навіть в радіусі 200 км. Подолавши чималий шмат дороги зі Львова, виявилось, що ночувати нам тотально ніде і в цьому пахучо-квітучому місті мрії нам не зостатись. Ковтнувши гіркий клубочок я сіла в машину на Львів. Фактично, то була перша моя самостійно-доросла-без батьків подорож КУДИСЬ автомобілем. Мало бути романтично... Між іншим, на зворотній дорозі машина нам зламалась і ми втомлені-брудні і з тяжкими думками котилися тою ж травневою, але на той момент геть не теплою нічкою в ледь живому авто, не перевищуючи швидкість 40 км/год... Я знаю, що роїлось в голові у мого тодішнього бойфренда, і то були зовсім не подяки мені, що все-таки настояла їхати в далеку подорож, які він, не зовсім-то і любив. Мої тремтячі спроби підбадьорити-розвеселити нас розбивались об стіну мовчання. Після кількох спроб я замовкла. Так і їхали — в повній німоті...

То ж зараз, пишучи ці рядки, аж не вірю, що з того часу вже двічі побувала там, фактично в той самий час і, хай йому грець!, то було так казково, як я собі й уявляла того найпершого разу.

Делікатні села зі схожими одне на одну мініатюрними хатками, з такими ж невеличкими і у всіх однаковими подвір'ячками з виноградом. Рожевий брук на вулицях Ужгорода. Блискуча гірська-в'юнка річечка, обрамлена білими каменями. Солодке повітря, густо оповите запахами черемхи-черешень-бузку... Філософствування на теми вічності на руїнах Невицького замку, на теми таємничості, поруч Середнянського... Отаке моє Закарпаття!

Isetta

Sun, 22 Mar 2009 20:45:34 GMT

Ця машинка пробуджує в мені чисто материнські відчуття. Її хочеться обнімати, цьомати, читати казочку, підтикувати надобраніч одіяльце.... Як її можна лишити в гаражі? Одну. Де темно. І зимно...

А насправді, вона не така хлюпенька, як можна подумати. Цілком відповідально кажу — це машинка, яка врятувала всю марку BMW від банкрутства і подарувала тисячам жителів повоєнної Європи можливість їздити на власному авто! Вона — просто чудо! І наразі є єдиною BMW, яка дійсно мене вразила.
Більше про Isett-у тут

Дівочоглянцові прокльони

Thu, 05 Mar 2009 15:30:02 GMT

Щоб ти зламала ніготь одразу після манікюру!
Щоб ти густо намазала губи рідкою помадою, а сильний вітер тобі кинув волосся в обличчя!
Щоб ти вдягла міні-спідничку і десь в людному місці почали спадати панчішки! І не було де їх поправити!

Дівчаточка, підкиньте ще пару штучок, а?..

Пи. Си. Мене вже почало підтошнювати від 4-го сезону Хауза... Аж тут серія про трусики Кадді... Сюрприз! ;)

Радянські авто в Top Gear

Thu, 26 Feb 2009 11:13:51 GMT

Уривок з передачі Top Gear про радянські автомобілі. Я тепер дивлюсь, коли хочу поржати від душі. Такі перли! Перли!

Коротка довідка:
Top Gear — одна з найтоповіших автомобільних передач сьогодення. У нас її показують по першому автомобільному із неймовірним запізненням у роках (хто б сумнівався?). Ведучі (власне цього уривку) — Джеремі Кларксон і Джеймс Мей.

Я знаю чому Джеремі Кларксон не насмілився закрити двері в Запорожця :) Їх треба закривати з відчуттям... Постійно згадую татовий Запорожець. Люблю його несамовито. То єдина машина, де не тільки можна, а й треба гримати зі всієї дурі дверима, щоб їх зачинити. Мене все цікавить — коли ж відваляться?.. Отак вже десь 18 років і цікавить. Інколи машинка вередує і на натискання гальм не хоче реагувати. Інколи реагує, але притому її кидає вліво чи вправо (шалунішка, ніколи не передбачиш куди саме). То додає особливої пікантності при наближенні до світлофора чи звичних маневрах у вузькому колі інших авто...При слові *шумоізоляція* вона дугою піднімає двірнички від здивування, а ми з татом нервово катуляємся від сміху. Ех, красуня. Дійсно, куди там Майбаху?!

Осьо частина друга, але вона не така гаряченька (можете і не дивитись, якщо вас не цікавить чи вижила Нива):

The Curious Case of Benjamin Button/Загадкова історія Бенджаміна Баттона

Fri, 13 Feb 2009 18:58:32 GMT

Девід Фінчер зняв (яко режисер) буквально кілька стрічок. Майже всі я бачила. Майже у всіх грає Бред Піт :) ВСІ, що я бачила прекрасні! Майже всі геніальні!

Факти:
Рік — 2008
Країна — США
Жанр — драма, фентезі, мелодрама
Режисер — Девід Фінчер
В головних ролях — Бред Піт, Кейт Бланшет, Джулія Ормонд

Що тут розказувати? Сюжет стрічки настільки неймовірний, що якби я вам отутечки його переповіла, то ви би сказали: "Тю, ото казка!" Але, на диво, коли дивишся той фільм, геть забуваєш, що то вигадка. Ти бачиш історію, життя, плинність часу вигаданої історії і вона починає набирати життєвої сили в твоїх очах. Як Фінчеру це вдається?.. Постійно те саме! Він завше змушує тебе ЖИТИ у своїх вигадках. Геній!

В картину вбухано чимало грошей і то видно. Але то дуже органічно вплетені в декорації-костюми-грим бакси. Як я люблю якісно зняті фільми про **т і— **десяті! Як я люблю дивитися картинку і розуміти, що тут дуже класно попрацювали! Бездоганно!

Кейт Бланшет дивної краси жінка. Наголос на "дивної"! Очей відірвати негоден! І ж розумієш — краса ця геть не двадцятьпершого століття і геть не голівудська. Якась надто європейська краса. Це мене лиш тішить :) (так, так, я встигла заглянути до її біографії і вичитати, що вона австралійка). Роль свою зіграла чудово! Їй так пасує бути молодою-звабливою, одягненю в червоне балериною... Я милувалась!

Бред Піт, хай йому грець, дивної краси чоловік. Наголос на "краси"! Геть не мій тип (блондин і з цією ямочкою на підборідку...), але, я ж не можу заперечувати — гарний, чорт! Не зовсім розумію його популярності у такого класного режисера... Грає він, зокрема у цьому фільмі і у стрічках загалом, доволі... мало, загалом грає. Більше блимає своїми красивими оченятами і розтулює-затулює свій пухкенький ротик. А так... Єдина його дійсно класно зіграна роль — в Снетчі (Snatch). У всіх інших випадка — йому просто неймовірно щастить з ролями, які й грати то дуже не треба. Тут — один з таких випадків. Ну, пощастило чувакові, Оскар йому в руки!

Не зовсім зрозуміло, що робить у стрічці красива акторка Джулія Ормонд (ех, старіє, нажаль...). На ту другорядну роль, на яку її запросили, можна би було взяти когось менш примітного. Там би будь-хто дивився органічно. Невже Джулія зовсім зараз немає пропозийі щодо ролей?.. А така граційна красуня була в "Сибірському Цирюльнику", така... Ех...

А ще, фільм дууууже сумний. Якби я була вже жіночкою ЗА... я би нехило в депресійку впала. Тому, настійливо раджу, не дарувати ДВД стрічки наступним категоріям населення:
1) Своїй бабусі на 8 березня
2) Своїй матусі на ДН (вона плакатиме, заїдаючи сльози святковим тортом)
3) Своїй незаміжній (розлученій) коліжанці як засіб від депресії
4) Своїй заміжній коліжанці, одруженій з набагато молодшим мужчиною
5) Своєму другові-піжону (актору, телеведучому) в день річниці його в'янучої краси

Цілком можна такий фільм подарувати дурнуватій стерві-неодруженій-шефині. Але, будьте обережні, наслідки я не берусь передбачувати...

Такс, з цими дарами я відійшла від суті... А суть в тому, що фільм, як я сказала вище — дуже сумний. Не раз жаль стискувала моє ніжне горлечко. Поруч з тим він неймовірно красивий! Він, як зів'яла трояндочка — і красиво і жаль...

Рекомендую!

Рейтинг: 9 з 10

Tea

Fri, 13 Feb 2009 17:48:57 GMT

— It's a tea time!
— Bon ape-TEA-t!
:)